І. Франко
Іван Франко. «Чого являєшся мені у
сні?..»
Чого являєшся мені у сні?
|
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. О, ні! Являйся, зіронько, мені Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити – Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха, – Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає. По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха! |
Іван Франко
(пролог до поеми «Мойсей»)
|
Народе
мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм
будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних Палитиме, заснути я не можу.
Невже
тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм, Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже
повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе
скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш те судилось діло, Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже
задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю, Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма
край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців ? Йому вже не пишаться У красоті, свободі і здоров'ю?
Задарма
в слові твойому іскряться
І сила й м'якість, дотеп і потуга І все, чим може вгору дух підняться? |
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, Надій і втіхи світляная смуга?
О ні!
Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа І в день воскресний твойого повстання...
О, якби
хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну Вздоровлює й огнем живущим буха!
О,
якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою, Окрилює, веде на путь спасенну!
Якби!..
Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,– Не нам тебе провадити до бою!
Та
прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі, Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш
Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми
ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний, Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,
Твойому
генію мій скромний дар весільний.
|
Іван Франко. Поема «Мойсей»
Мойсей (пророк, що 40 років водив пустелею ізраїльський народ)
|
|
1. «Хоч літа його гнуть у
каблук Із турботами в парі, То в очах його все щось горить,
Мов дві блискавки в хмарі. Хоч волосся все біле як сніг, У старечій оздобі, То стоять ще ті горді жмутки, Як два роги на лобі».
2. «О Ізраїлю! Якби ти знав, Чого
в серці тім повно! Якби знав, як
люблю я тебе!
Як люблю невимовно! Ти мій рід, ти дитина моя, Ти вся честь моя й слава...»
3. «Лиш один
з-поміж сеї юрби У
шатрі не дрімає І
на крилах думок і журби
Поза гори літає. Се Мойсей, позабутий пророк, Се дідусь слабосилий, Що без роду, без стад і жінок Сам стоїть край могили. Все, що мав у житті, він віддав Для одної ідеї, І горів, і яснів, і страждав, І трудився для неї. Із неволі в Міцраїм свій люд Вирвав він, наче буря, І на волю спровадив рабів Із тіснин передмур'я. Як душа їх душі, підіймавсь Він тоді многі рази До найвищих піднебних висот І вітхнення, й екстази. І на хвилях бурхливих їх душ У дні проби і міри Попадав він із ними не раз У безодню зневіри. Та тепер його голос зомлів І погасло вітхніння, І не слухає вже його слів Молоде покоління». |
Датан і Авірон (лихі демони народу)
|
|
1. «Серед них Авірон і Датан Верховодять сьогодні; На
пророцькі слова їх одвіт: «Наші кози голодні!» І на поклик його у похід:
«Наші коні не куті». На обіцянки слави й побід: «Там войовники люті». На
принади нової землі: «Нам і тут непогано». А на згадку про божий наказ:
«Замовчи ти, помано!»
2. «Хто пророка із себе вдає, І говорить без
зв’язку, І обіцяє юрбі Божий гнів або ласку, – Той на пострах безумцям
усім Між отсим поколінням Най опльований буде всіма І побитий камінням».
3. «Авірона камінням поб’ють, а Датана повісять».
|
|
Азазель (темний демон пустині, демон зневіри)
|
|
«Може, голос, що вивів тебе На похід той нещасний,
Був не з жадних горючих купин, А твій внутрішній, власний?»
|
Єгова (Бог)
|
|
1. «А що ти усумнивсь на момент Щодо волі моєї, То,
побачивши сю вітчину. Сам не вступиш до неї (звертається до Мойсея).
2. «Тут і кості зотліють твої На взірець і
для страху Всім, що рвуться весь вік до мети І вмирають на шляху!».
3. «Але заздрий Єгова, наш бог, І грізний, і сердитий» (слова Мойсея)
|
|
Єгошуа (ватажок єврейського народу
після смерті
пророка Мойсея, який продовжує його справу)
|
|
Він закликав євреїв: «До походу! До
бою!»
|
|
Притча (казка)
Мойсея про терен
|
|
«Як зійшлися колись дерева На широкім роздоллі. «Оберімо собі короля По своїй вольній волі. Щоб і захист нам з нього, і честь, І надія, й підмога,
Щоб і пан наш він був, і слуга, І мета, і дорога». І сказали одні: «Вибирать – На одно всі ми звані.
Най царює над нами вовік Отой кедр на Лівані». І згодилися всі дерева, Стали кедра благати: «Ти зійди з своїх гордих висот, Йди до нас царювати». І відмовив їм кедр і сказав: «Ви чого забажали? Щоб покинув я сам ради вас Свої гори і скали? Щоб покинув я сам ради вас Блиски сонця й свободу, Бувши вольним – пустився служить Збиранині народу? Ви корону мені принесли? Що мені се за шана! Я й без неї окраса землі І корона Лівана».
І вернулися всі дерева, Стали пальму благати: «Ти між нами ростеш, нам рідня,
Йди до нас царювати». І сказала їм пальма: «Брати, Що се вас закортіло? Царювати й порядки робить – Се моє хіба діло? Щоб між вами порядки робить, Чи ж я кинути в силі Свої цвіти пахучі та свій Плід – солодкі дактилі? Мало б сонце даремно мій сік Вигрівати щоднини? Мого плоду даремно шукать Око звіра й людини? Хай царює хто хоче у вас, Я на троні не сяду, Я волю всім давать свою тінь, І поживу, й розраду».
І
погнулися всі дерева Під думками
важкими, Що не хоче ні пальма, ні кедр Царювати над ними. Нумо рожу благать! Та вона Всьому світові гожа, Без
корони – цариця ростин, Преподобниця божа. Нумо дуба
благати! Та дуб, Мов хазяїн багатий, Своїм гіллям, корінням і пнем, Жолудьми
все зайнятий. Нум березу благать! Та вона, Панна в білому шовку, Розпуска
свої коси буйні, Тужно хилить головку. І сказав хтось, неначе на жарт, Оте слово діточе: «Ще хіба би терна нам просить, Може, терен
захоче».
І підхопили всі дерева Се устами одними, І взялися просити терна, Щоб царем був над ними. Мовив терен: «Се
добре вам хтось Підповів таку раду. Я на
вашім престолі як стій Без вагання засяду. Я ні станом високий, як кедр, Ні, як пальма,
вродливий І не буду, як дуб, самолюб, Як береза, тужливий. Здобуватиму поле для вас, Хоч самому не треба, І стелитися буду внизу, Ви ж буяйте до неба. Боронитиму вступу до вас Спижевими шпичками І скрашатиму всі пустирі Молочними квітками. І служитиму зайцю гніздом, Пристановищем птаху, Щоб росли ви все краще, а я Буду гинуть на шляху».
«Се вам казка, – промовив Мойсей, – Ось вам виклад до неї. Дерева – се
народи землі,
А король у їх колі – Божий вибранець, син і слуга Господевої волі. Як народи Єгова создав, Мов літорослі в полю, Заглядав всім у душу й читав З неї кождого долю. Заглядав їм у душу, яка їх удача й причина, І шукав, кого з них би собі Обібрати за сина. І не взяв отих гордих, грімких, Що б'ють в небо думками… І не взяв багачів-дукачів, Що всю землю плюндрують... І не взяв красунів-джиґунів, Що на лірах брязкочуть… І, як терен посеред дерев, Непоказний на вроду, І не має він слави собі Ані з цвіту, ні з плоду, – Так і вибраний богом народ Між народами вбогий; Де пишнота і честь, там йому Зависокі пороги. Між премудрими він не мудрець, У війні не войовник, У батьківщині своїй він гість І всесвітній кочовник. Та поклав йому в душу свій скарб Серцевідець Єгова, Щоб він був мов світило у тьмі, Мов скарбник його слова. На безмежну мандрівку життя Дав йому запомогу, Заповіти й обіти свої, Наче хліб на дорогу. Але заздрий Єгова, наш бог, І грізний, і сердитий: Те, що він полюбив, най ніхто Не посміє любити! Тож на вибранця свого надів Плащ своєї любові, Недоступний, колючий, немов Колючки ті тернові. І зробив його острим, гризьким, Мов кропива-жеруха, Аби міг лише сам він вдихать Аромат його духа». |
Коментарі
Дописати коментар