11 клас. Укр. мова. Фонетика. Теорія

Теорія відредагована відповідно до змін, зазначених у посібнику "Українська мова та література: Довідник. Завдання в тестові формі : І ч. О. Авраменко, М. Блажко. - Київ : Грамота, 2019. - 496 с.

ФОНЕТИКА

Фонетика (грец. phonetikos – «звуковий») – це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови. Об’єктом вивчення фонетики є звуки.

Літера, або буква (від лат. litera) – графічний знак, який використовується для позначення на письмі звуків. З літер складають склади, зі складів – слова.

Орфоепія (грец. orthos – «правильний», epos – «мовлення») – розділ мовознавства, який вивчає норми вимови (а щоб  їх знати, треба знати фонетику).

Фонетична транскрипція (грец. transcription – «переписування») – це спосіб передачі на письмі усного мовлення за допомогою фонетичного алфавіту.

При швидкому мовленні службові слова поєднуються з самостійними в одне слово, таким чином утворюючи фонетичне слово.

 Фонетичне слово – це самостійне слово з приєднаним до нього в мовленні (на початку чи в кінці) ненаголошеним службовим словом (прийменником, сполучником, часткою).  Наприклад: з ним [зним], доволі ж [дово´л'іж].

Алфавіт (абетка) – сукупність літер, прийнятих у системі будь-якої мови й розміщених в усталеному порядку.

В українському алфавіті 33 букви.

1.	А а	a	9.	Ж ж	же	17.	М м	ем	25.	Ф ф	еф
2.	Б б	бе	10.	З з	зе	18.	Н н	ен	26.	Х х	ха
3.	В в	ве	11.	И и	и	19.	О о	о	27.	Ц ц	це
4.	Г г	ге	12.	І і	і	20.	П п	пе	28.	Ч ч	че
5.	Ґ ґ	ґе	13.	Ї ї	ї	21.	Р р	ер	29.	Ш ш	ша
6.	Д д	де	14.	Й й	йот	22.	С с	ес	30.	Щ щ	ща
7.	Е е	e	15.	К к	ка	23.	Т т	те	31.	Ь ь	знак м’якшення
8.	Є є	є	16.	Л л	ел	24.	У у	у	32.	Ю ю	ю
									33.	Я я	я

Система звуків української мови:

Фонетична система сучасної української мови складається з 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.

Голосні звуки:

Голосні – це звуки, що творяться лише за допомогою голосу.

Їх в укр. мові 6: [а], [о], [у], [е], [и], [і].

Для передавання їх на письмі використовують 10 букв: а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї.

Наголошені		Ненаголошені
діло	[д'і´ло]	діло	[д'і´ло]

Приголосні звуки:

Приголосні – це звуки, що творяться за допомогою голосу й шуму або лише шуму. Вони доєднуються до голосних, тому й отримали назву приголосних (тобто таких, що стоять при голосних). Їх в українській мові 32. Діляться на такі групи:

1. За способом творення (участю голосу й шуму):

Сонорні (9)	Шумні (23)
голос переважає над шумом мінераловий	Дзвінкі (11)	Глухі (12)
	шум переважає над голосом Буде  гоже  ґедзю у джазі	складаються тільки з шуму Феся   хоче   цю   пташку

Сонорні:

[м]

[в]

[н]

[н']

[л]

[л']

[р]

[р']

[й]

Пари: дзвінкі – глухі

[б]

[д]

[з]

[дз]

[ж]

[дж]

[ґ]

[г]

[д']

[з']

[дз']

---

[п]

[т]

[с]

[ц]

[ш]

[ч]

[к]

[х]

[т']

[с']

[ц']

[ф]

2. За твердістю-м’якістю:

Тверді (9)

М’які (9+[й])

Пом’якшені (13)

М’які звуки не є варіантами твердих, а становлять цілком окремі звуки, утворюючи з твердими пари (крім [й], який завжди м’який).

Тверді	[д]	[т]	[з]	[с]	[ц]	[л]	[н]	[р]	[д͡з]	-
М’які	[д']	[т']	[з']	[с']	[ц']	[л']	[н']	[р']	[д͡з ']	[й]
Де   ти   з’їси   ці   лини,  Ридзю?

Пом’якшені (напівм’які)

[б’]

[п’]

[в’]

[м’]

[ф’]

[г’]

[ґ’]

[к’]

[х’]

[ж’]

[ш’]

[д͡ж’]

[ч’]

Пом’якшені звуки з’являються перед наступним голосним і ([ч’і´тко]), рідше в інших випадках ([п’уре´], [з'б’іж’:а´]).

За сприйняттям на слух виділяють звуки:

губні	зубні	шиплячі	свистячі
мавпа Буф	де ти з’їси ці лини	ще їжджу  [шч]е   ї[жд͡ж]у	по-дитячому cцe ї[зд͡з ]у

Основні норми вимови (орфоепічні норми):

Знаки орфографічного письма, що використовуються у фонетичній

транскрипції як додаткові до літер звичайного алфавіту:

Опис	Позначка	Приклад
Квадрат. дужки (записується слово або реч-ня)	[…]	[бу′ква]
невелика буква справа вгорі біля букв е,и,о (позначає наближення)	[еи]  [ие] [оу]	[сеило′]  [зиема′] [коужу′х]
нахилена вправо риска над голосним (наголос)	[′]	[ду′мка]
нахилена вліво вертикальна риска над голосним (слабшого наголосу одного з голосних у складному слові)	[`]	[со`нтрава′] [зеи`млеим’і′р]
менша скісна рисочка справа біля приголосного звука (позначає м’якість)	[']	[ден']
апостроф справа біля приголосного звука (позначає пом’якшеність)	[’]	[м’іф]
дужка (камора) над буквосполученнями, які позначають один звук (африкати)	[д͡ж], [д͡з]	[д͡жм’іл'], [д͡зи′ґа], [ґед͡з']
двокрапка після приголосних звуків (подовження, подвоєння звуків)	[:]	[знан':а´] [п’ід:а´тие]
одна скісна риска (пауза всередині речення); дві скісні риски  (пауза в кінці речення)	[/] [//]	[л'уб’іт' украйі´ну /  йаксо´нцие л'уб’іт' //]

Знаки орфографічного письма, що не використовуються  у фонетичній транскрипції як додаткові до літер звичайного алфавіту:

Не використовують	Орфограф. запис	Фонетичний запис
велика літера	мороз, Мороз	[моро´з]
літера ь	лінь	[л'ін']
літера щ (позначається  [шч])	щука	[шчу´ка]
літера ї (позначається  [йі])	їсти	[йі´сти]
літери  я, ю, є	бур’ян, буряк	[бурйа´н]  [бур'а´к]
дефіс	біло-блакитний	[б’і`лоблаки´тнией]
розділові знаки	Вірю, що ми переможемо	[в’і´р'у / шчоми пеиреи мо´ж еи мо //]
наголос (якщо слово з одним складом)	гриб, жук	[гриб], [жук]

1. У фонетичній транскрипції немає великої літери, дефісу, апострофа, розділових знаків, літер я, ю, є, ї, щ, ь, подвоєних літер, знака м’якості після [й] (бо він і так завжди м’який).

2. Використовуються знаки орфографічного письма як додаткові (див. табл. вище).

3. Приголосні звуки позначаються як тверді, м’які або пом’якшені, наприклад: [д] (твердий), [н'] (м’який), [х’] (пом’якшений).

Голосні звуки:

1. Літери я, ю, є можуть позначати один або два звуки.

    Два звуки ([йа], [йу], [йе]), якщо вони стоять:

-       на початку слова:  Яків [йа´к’ів],   юшка [йу´шка],   єнот [йе^ино´т];

-       після апострофа: м’ята [мйа´та],  в’юн [вйун],  п’єса [пйе´са];

-       після ь:  більярд [б’іл'йа´рд],  кольє [кол'йе´];

-       після голосного:  маяк [майа´к],  каюта [кайу´та], поєдинок  [пойе^иди´нок];

-       після й: майя [ма´й:а], Гойя [го´й:а].

  Один звук ([а], [у], [е]) після м’якого або пом’якшеного приголосного:  буря [бу´р'а],  бювет [б’уве´т].

2. Звук [е] наближається до [и] ([е^и]), а звук [и] наближається до [е]  ([и^е]) в ненаголошеній позиції: весло [ве^исло′], пиріг [пе^ир'іг],  [жи′ти^е], [при^е н'і´ш:и^е].

3. Звук [о] наближається до [у] ([о^у]) перед наступним складом із наголошеними [у] або [і]: кожух [ко^ужу′х], політик [по^ул'і′ти^ек].

Приголосні звуки:

1.  Злиті звуки [д͡з], [д͡з ´], [д͡ж] позначають один звук, якщо входять до складу кореня: ґедзь [ґед͡з´], джаз [д͡жаз].

Якщо префікс закінчується на д, а корінь починається на з або ж, тоді два окремі звуки:  підживити [п’іджи^еви′ти^е], підземний [п’ідзе′мни^ей].

2. Дзвінкі перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко й не оглушуються: ягідка [йа´г’ідка], дужка [ду´жка], голуб [го´луб].

Примітка. Виняток становить приголосний [г]. Він оглушується (стає [х]) перед наступним глухим у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю та похідних: 

[ле´хко], [вохки´й], [н'і´хт'і], [к’іхт'ови´й], [д'о´хт'у].

У решті випадків звук  [г] зберігає свою дзвінкість: допомогти [допомогти´].

3. Глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко: рюкзак [р'уґз´ак], косьба 

[коз'ба´], отже [о´дже^и].

4. Подвоєні приголосні позначаються одним звуком зі знаком подвоєння, наприклад [н:]: бажання [бажа´н':а].

5. Приголосні [д],[т],[з],[с],[ц], [л], [н] (Де ти з’їси ці лини?) перед наступними м’якими або пом’якш. теж стають м’якими: честь [чес'т'], кузня [ку´з'н'а], сміливий [с'м’іли´ви^ей].

6. За швидкої вимови у префіксах з-, роз-, без- кінцевий приголосний [з]  може частково оглушуватися: розклад [ро´зпад] і [ро´спад].

Примітка. Цього не відбувається, якщо корінь починається на приголосні [с], [ш], [ч], [ж], [д͡ж] (див. таблицю).

Особливості вимови груп приголосних:

зш  –   [ш:] зш  –   [жш] зшити [ш:и´тие]   на початку слова розшитий [рожши´тией]   у середині слова зж  –   [ж:] зжати [ж:а´тие],  безжурний –  [беиж:у´рнией] жц  –   [з'ц'] книжці [кни´з'ц'і] шц –   [с'ц'] мишці [ми´с'ц'і] товаришці –  [това´риес'ц'і] тц  –    [ц':] квітці [кв’іц':і] тітці  [т'і´ц':і] чц  –    [ц':] дочці [доуц':і´] лисичці  [лиеси´ц':і] тч   –   [ч:] Вітчизна [в’іч:и´зна] отче [о´ч:еи] ться –  [ц':а] живеться [жиeве´ц':а] хочеться [хо´чиeц':а] шся –  [с':а] журишся [жу´реис':а] миришся [ми´реис':а] жся –  [з'с'а] зважся [зва´з'с'а] сш  –   [ш:] принісши [прие н'і´ш:ие] Спрощення в групах приголосних У групах приголосних, де не відбувається спрощення (-стн-, -стч- тощо) на письмі, в усному мовленні воно відбувається: стн – [сн] баластний        [бала´сн:ией] нтст – [нст] студентство    [студéнство] стс – [с:] шістсот            [ш’іс:о´т] шістдесят        [ш’іздеис'а´т] артистці          [арти´с'ц'і]  туристський    [тури´с'кией] братство         [бра´цтво] кореспондентський  [кореиспонде´н'с'кией]

Склад.

Слова в українській мові поділяються на склади.

Склад  –  це частина слова, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. Склад може бути тільки з одного голосного звука (о-ме-га, а-рі-я) або з голосного й приголосного або кількох приголосних (ма-ти, лам-па, сіль-ський).      У слові стільки складів, скільки голосних звуків.

Склади поділяються на відкриті (закінчуються на голосний: жи/ во/пис) і закриті (закінчуються на приголосний: жи/ во/пис).

Найпоширеніші випадки чергування звуків

Чергування голосних

о,е – і	солі – сіль, політ – летіти,  слово – слів, гора – гір, Канева – Канів, Києва  ([кийева]) – Київ ([кийів]), боятися – бійся, устрою – устрій
о,е – нуль зв.	тиждень – тижня, праведний – правда, вікон – вікно, земель – земля
е – о	чернетка – чорний, четверо – чотири, женитися – жонатий, вечеря – вечори
а – о	скакати – скочити, заганяти – загонити, допомагати – допомогти
е – и	зберу – збирати, вистелю – вистилати
и – і	сидіти – сісти
и – о	кривавий – кров

Чергування приголосних

До найпоширеніших історичних чергувань у системі приголосних в українській мові належать такі чергування звуків:

Чергування	Приклади
[г] — [ж] [к] — [ч] [х] — [ш]	друг – друже, могти – можеш  юнак – юначе, пекти – печеш, вік – вічний, високий – височина пастух – пастуше,  слух – слушний
[г] — [з'] [к] — [ц'] [х] — [с']	друг – друзі, нога – нозі Америка – Америці, рука – руці свекруха – свекрусі, завірюха – завірюсі

* Для запам’ятовування  чергувань є правило «ноги – руки – вуха»:

[г] —  [ж] — з]:     нога  —  ніжка  —  на нозі

[к] —  [ч] —  [ц]:   рука  —  ручка  — на руці

[х] —  [ш] —  [с]:  вухо  —  вушко  —  у вусі

Для української мови характерні також інші чергування приголосних:

Чергування	Приклад		Типові помилки. Зауваги
[г] —  [ж]	могти — можеш
[д] —  [дж]	садити — саджу, водити — воджу		садю, возю
[зд] —  [ждж]	їздити — їжджу		їздю, їзджу
[с] —  [ш]	просити — прошу, носити — ношу		просю, носю
[т] —  [ч]	світити — свічу, крутити — кручу
[т'] —  [ч]	хотіти — хочу		хотять
[ст] —  [шч]	постити — пощу, мостити — мощу, простити — прощати, свистіти — свищу		постю, свистю
[к] —  [ч]	пекти  —  печеш
[ск] —  [шч]	тріскати — тріщу, вереск – верещати, полоскати — полощу, віск — вощина, пісок — піщаний
[ш] —  [шч]	дошка — дощаний
[з] —  [ж]	лазити — лажу, в'язати — в’яжу		лазю
[зк] —  [жч]	брязкати — бряжчати
[х] —  [ш]	колихати  —  колише
[б] —  [бл] [п] —  [пл] [м] —  [мл] [в] —  [вл] [ф] —  [фл]	зробити — зроблено сипати — сиплю зломити — зломлю ловити — ловлю графити — графлю	* Губні звуки ще чергуються так: [б] — [бй], [п] — [пй], [м] — [мй], [в] — [вй], [ф] — [фй]: бити — [бйу] б’ю, пити — [пйу] п’ю

Список найпоширеніших слів із літерою ґ (за правописом до 2019 р.)

іменники		прикметники
аґрус	рос. «крыжовник»	ґратча´стий	ґратований
ґаблі´	вила-тризубці	ґречний	чемний, вихований
ґава	ворона	дієслова
ґа´зда´	господар, хазяїн	ґвалтувати	збезчещувати
ґазди´ня	господиня, хазяйка	ґеґати	бити
ґалаґан	головатий півень	ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти	(стосується крику гусей);  перенос. голосно, нерозбірливо говорити, галасувати
ґандж	вада, недолік
ґанок	прибудова з площадкою і східцями біля входу в будинок
ґатунок	сорт	ґиґнути	зневажл. загинути, померти
ґвалт	крик
ґедзь	велика кусюча муха (рос. «овод»)	ґрасувати	вистригувати, розчи-щати (стежки і т.ін.)
ґеше´фт	спекулятивний прибуток, дохід	обґрун-тувати
ґлей	загуслий сік на стовбурах фруктових дерев
ґирли´ґа, ґерли´ґа	палиця, загнута на кінці (для пастухів, старих людей)	ремиґати	відригувати та повторно пережовувати проковтнуту їжу (про деяких жуйних тварин)
ґніт	у лампі
ґоґель-моґель	(або ґоґоль-моґоль) сирий жовток, стертий із цукром
ґо´нта ґонтар	покрівля з тонких дощечок покріве'льник	* У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження  g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова:
ґудзик
ґудзь	вузол
ґуля	наріст на тілі від запалення або удару
		Ґете / Гете		прізвище
ґрати ґрин- джоли	решітка низькі широкі сани
		Ґданськ / Гданськ Ґібралтар / Гібралтар		польське місто, протока
ґрунт	земля
джиґун	баламут, спокусник	Ґренландія / Гренландія		острів
дзиґа	іграшка (рос. «юла»)	Ґарібальді / Гарібальді		прізвище
дзиґлик	стільчик	* Українська «г» – це англійська «h», укр. «ґ» –англ. «g», а укр. «х» позначає  англ. «kh».
* Прізвища, утворені від цих загальних назв: Ґудзь, Ґалаґан, Ґонта.