«Світ, який називається Антонич» (до 110-ї річниці від дня народження Б.-І. Антонича)

18 жовтня 2019 р. в актовій залі Краматорської української гімназії учителем української мови та літератури Мельник Іриною Романівною та учнями 7(11)-А класу був проведений літературно-музичний урок, присвячений 110-й річниці від дня народження Богдана-Ігоря Антонича. На захід були запрошені учителі літератури та історії, учні 4(8)-А та 6(10)-х класів.

У вступі до уроку Ірина Романівна зазначила, що Б.-І. Антонича називають «поетом Атлантиди», тобто землі, якої немає, адже Лемківщина, на якій він народився й виріс, зникла після проведення в 1947 році операції «Вісла». Гості заходу мали можливість переглянути відео «Історії ТСН. Етнокод…» про трагедію виселення й духовне відродження лемків, з-поміж яких   були  композитор  Д. Бортнянський,  автор   музики   Гімну   України М. Вербицький, всесвітньо відомий художник Никифор Дровняк, засновник світового поп-арту Енді Ворхол, плеяда єпископів і громадських діячів. Реквієм Революції  Гідності «Плине кача…» – це теж лемківська пісня.

Б.-І. Антонич виріс у регіоні, де спілкувалися русинсько-лемківським діалектом, саме на ньому звучала пісня «Гамерицький край» у виконанні лемкині Христини Соловій та Святослава Вакарчука.  

Ірина Романівна презентувала глядачам книгу І. Калинця «Знане і незнане про Антонича» й абетку «Антонич від А до Я». Обираючи певні літери з абетки, одинадцятикласники розповіли цікаві факти з біографії письменника. З їхніх розповідей учасники заходу дізналися про місця, де жив і працював поет, про його вподобання, улюблені заняття, про родину, друзів і кохану дівчину. Старшокласники  прочитали різні за тематикою вірші Антонича «Ars poetica», «Весна», «Вишні», «Ліс», «Наївність», «На шляху», «Слово до розстріляних», «Страйк мишей», «Щастя» та інші. Гармонійно вплелися в канву поетичних розповідей музичні композиції «Крутянська пісня», «Батьківщина» у виконанні Марічки Бурмаки, «Коляда», заспівана Христиною Соловій.

Глядачі з цікавістю переглянули уривок із відео «Б.-І. Антонич. Пишемо історію». Логовічов Ілля, переможець Міжнародного конкурсу з українознавства в 2019 р., презентував уривки зі своєї науково-дослідної роботи «Художньо-філософський світ Б.-І. Антонича» (наук. керівник Мельник І.Р.). Ілля розповів, що вже під час навчання в гімназії проявився потрійний талант митця в літературі, малярстві та музиці. Одинадцятикласник зазначив, що перу письменника належать збірки поезій «Привітання життя», «Велика гармонія», «Три перстені», «Книга Лева», і дав їхню загальну характеристику. Юний науковець розповів, що за 6 років своєї творчої діяльності Б.-І. Антонич, окрім видання поетичних збірок, публікував рецензії на твори світової та української літератури, літературно-теоретичні статті, працював над романом «На другому березі», склав лібрето до опери «Довбуш», обстоював потребу єдиного українського правопису. Цікавим є те, що в Антоничевій поезії є кореляція протилежних начал – поганського і християнського, які утворюють своєрідну антиномічну сполуку. Назвавши себе хрущем на Шевченковій вишні, лемківський письменник проголосив пріоритет національної традиції у своїй творчості. Помер молодий митець 6 липня 1937 року на 28-му році життя через ускладнення від хвороби. За рік побачили світ дві його поетичні збірки  – «Зелена Євангелія» та «Ротації».

Б.-І. Антонич належав до ліберально-естетичної групи митців. Єдині, з ким він узагалі не співпрацював, – це були прорадянськи налаштовані письменники. Саме за це поет і поплатився: 30 років у радянській Україні його не передруковували й не згадували. Лише в 1967 р. вийшла книга Антонича «Пісня про незнищенність матерії», яку впорядкував Д. Павличко. Вона  зробила справжню революцію в українській літературі: збіркою захоплювалися поети-шістдесятники, на ній формувалися письменники-вісімдесятники.

Б.-І. Антонич був знавцем п’яти основних людських чуттів: зору, дотику, слуху, нюху, смаку. Своє бачення на світ він відбивав у зримих образах, до того ж робив це за допомогою слів. Письменниця Ірина Вільде, сучасниця Антонича, зазначала: «Справді, в цього поета, сто пар вух, сто пар очей…».

Б.-.І. Антонич не бував у радянській Україні, його не знищила комуністична влада, але він став послідовником представників «розстріляного відродження». Сформувавшись на творах цих письменників, поет ненадовго приєднався до їхнього середовища й відійшов у вічність майже водночас із цими митцями:

Спочине серце під крилатим кленом, 

порине в море трав зелене,

 і тільки пісня вільна, спіла, 

жива, нестримна, горда, сміла

ітиме далі вже без мене.